"Patrick Melrose" - Рецензія

Можна вічно дивитися на три речі: як тече вода, як горить вогонь і як Бенедикт Камбербетч грає егоцентричних соціопатично-мізантропічних алкоголіків-наркоманів.

Ні, справді, коли вперше дізналася про серіал "Патрік Мелроуз", я подумала: "ну скільки ж можна?", але після перегляду трейлера і особливо уривку* сказала собі: "ще й як можна!".


*Уривок:

Зазвичай намагаюся не робити поспішних висновків і складаю остаточну думку про серіал після перегляду хоча б 4-5 серій, але в цьому випадку чомусь дуже захотілося поділитися враженнями.
(Крім того, остання серія "Патріка" виходить 9 червня, і щось я не впевнена, що до того часу мене не доведеться складати по шматочкам, бо після кожної серії "Оповіді служниці" відчуття таке, ніби мене перекрутили в м'ясорубці. Ото справжній моральний мазохізм.)

Отож.
В цьому серіалі є все, що я люблю: дисфункціональні сім'ї, дитячі психологічні травми, саморуйнація, що досягається через вживання алкоголю і наркотиків...

  Спостерігати за Камбербетчем - одне задоволення, він тут якийсь навіть моложавіший, ніж зазвичай. В декількох сценах нагадав мені Девіда з "Легіону".
Г'юго Вівінг також прекрасний в образі деспотичного батька головного героя. Сцен із ним не 
дуже багато (поки що), але всі вони дуже ефектні, чи радше ефективні.
Решта акторів - на своїх місцях, хоча цей серіал - безперечно бенефіс Бенедикта.

Сам серіал знято просто, але зі смаком. Окремого слова вартий монтаж - вклинення дитячих 
спогадів у загальну оповідь, різка зміна локацій під час наркотичних тріпів... Не здивувалася, 
коли побачила, що над серіалом працювали ті ж люди, що були причетні до "Терору". 
(Останній, хоч і став невеликим розчаруванням у плані наповнення, знятий дуже професійно 
і якісно).
У першій серії "Патріка" відчувається міцна режисерська рука. Тому подвійною силою тішуся, 
що усі 5 епізодів знімала одна людина - Едвард Берґер.

Зазвичай не люблю, коли в фільмах і серіалах начитують багато закадрового тексту, одразу 
складається враження, що сценарист не зміг нормально перенести літературне джерело на 
мову кіно. Але тут це на диво не дратувало. Навіть навпаки, це працювало на довершення образу
Патріка Мелроуза. Його балачки із внутрішніми голосами - одна із фішок серіалу.

Словом, рекомендую!


5-

P.S. Помітила кумедну закономірність - кльові серіали одразу стають джерелом цілої купи файних ґіфок :D

На випадок важливих переговорів: