"Вулкан" - Відгук

"Вулкан" – поезія повсякденного, збірка замальовок з життя пересічних і водночас неординарних українців, сцен, які хоча не є буквально фантастичними, позбавлені  раціонального, тож  все, що відбувається на екрані стає якимсь нереальним, подібним на сон. От і головний герой, мов сновида, не може вибратися з пастки, в яку потрапив. А може то й не пастка, а сховок. Паралельний світ зі своїми законами, у якому час зупинився, а єдине вікно у зовнішнє – старенький телевізор, постійне перемикання каналів якого перетворюється на какофонічну симфонію з місцевих вістей, передач про тварин, "битв екстрасенсів" і політичних новин. Хоча цей світ лише на перший позір здається заснулим, насправді – це вулкан, який щомиті може вибухнути.

"Вулкан" – дуже українське кіно. Мабуть, найбільш українське з усіх, які виходили за минулі роки. До болю знайоме, навіть якщо на Херсонщині ваша нога не ступала. І справа не лише в очевидних маркерах – телепередачах, агітаційних плакатах (які в цій Богом забутій місцині виконують суто утилітарну місію), згадках про Майдан і війну на сході. Від самих лише пейзажів віє чимось рідним і знайомим, нехай і виникають також асоціації зі запилюженим Диким заходом і "Жінкою у пісках" Кобо Абе. Чого, лишень, варта потворна краса (чи краса потворності) висушених безкраїх соняшникових полів. Добре знайомі й персонажі, з якими доводиться перетнутися головному герою: продавчиня в магазині, міліціонери (бо поліцейськими їх язик не повертається назвати), знуджена молодь і бандити.
При цьому "Вулкан" багато в чому перекликається з іншими вітчизняними стрічками – фільмами "Брама", "Припутні", "Коли падають дерева". Приємно, що вже починає вимальовуватися ціла лінія українських фільмів, які, немов пазли, складаються у кінематографічний портрет України, кіно, до якого подеколи повертаєшся подумки.

5