"John Wick: Chapter 3 – Parabellum" - Відгук

Коли щось досягає такої популярності, яка зараз оточує "Джона Віка", обов'язково звідкись вигулькують диваки (чи "дотепники"), що починають прилюдно чудуватися цьому "феномену", допитуватися в шанувальників, чим же їм так подобається об'єкт цієї прихильності, та намагаються переконати їх у тому, що він не вартий схвальних відгуків і успіху. Щодо "Джона Віка", то доходить до геть абсурдного порівняння (поки що)трилогії з бойовиками 90-х і єретичних закидів нібито Кіану Рівз не вміє грати. 

У чому ж все таки секрет успіху "Джона Віка"? Справа ж не лише в тому, що Кіану Рівз – світове надбання, яке треба захищати за будь-яку ціну) Хоча, звісно, без нього це вже було б не те. І не тільки в захопливому екшені, який, безперечно, вражає вигадливістю (в третьому фільмі він досягає свого апогею, в хід іде все: книжки, антикваріат, коні-вбивці, собаки-кілери в бронежилетах; двобій Рівза з Бобаном Мар'яновичем немов би зійшов зі сторінок збірки грецьких міфів), та, що головне, є розбірливим і відносно реалістичним. 

Що дійсно відрізняє "Джона Віка" від колег – сповнений деталями світ, пророблений як стилістично, так і змістовно; контекст, який з кожною частиною стає все ґрунтовнішим. Нехай він комічний у своїй надмірності: навмисно архаїчні ритуали та антураж; те, що кількість кілерів у цьому світі значно більша, ніж звичайних людей; прямолінійні діалоги. Це все таки свідомі рішення, зроблені, мені здається, не без самоіронії. Зрештою, нікого зараз не здивуєш бандюками з татуюваннями по всьому тілу, тоді як балерини з величезними православними хрестами на спинах – щось новеньке.

Третій "Джон Вік" – стильний і ефектний бойовик з мальовничими локаціями, який трохи провисає в кінці, але все одно, напевно, є найкращою частиною трилогії. І я з радістю повернуся в цей переповнений "асасинами ХХІ століття" світ учетверте.

Геллі Беррі – вогонь! Тепер хочу спін-оф про пригоди Софії в Марокко!

4+