OIFF-2019 - День 1: "The Dead Don't Die", "La Belle Époque", "Monos", "The Cossacks"

Робити двічі одну й ту ж роботу – безглуздо, тому викладаю тут те, що писала для «Cinematico».

Головною подією першого дня Одеського кінофестивалю (насправді другого, але прошу закрити на це очі 😀) стала прем'єра нового фільму Джима Джармуша «Мертві не помирають».

Ззовні «Мертві не помирають» – відвертий треш, метакомедія (або антикомедія) про зомбі-апокаліпсис, самосвідома, нігілістична й іронічна.

Під обгорткою – дещо прямолінійна політична сатира: герой Стіва Бушемі носить кепку з написом «Зробимо Америку знову білою», живі мерці не лише нападають на людей, а й кидаються на каву, не випускають зі своїх рук смартфони та шукають Wi-Fi.

Джармуш немовби ставить діагноз суспільству, зомбі-апокаліпсис – не фантастика, він уже довкола нас. Хоча воно й не дивно, ще з часів Джорджа Ромеро фільми про живих мерців були пронизані політичними метафорами.

«Мертві не помирають» переповнені колоритними персонажами (чого, лишень, вартий філософ-відлюдник Тома Вейтса), але найяскравішою є неземна (pun intended) Тільда Свінтон – ельфоподібна паталогоанатомка, озброєна гострим самурайським мечем і шотландським акцентом. 😍

Загалом фільм справді веселий, впізнаваний почерк Джармуша відчувається, хоча, очевидно, сподобається він далеко не кожному.

Нехай ця робота – далеко не найкраща стрічка режисера, це один із тих фільмів, під час перегляду яких видно, як весело було їх знімати. І принаймні частина цих позитивних емоцій передається глядачу.

P.S. Де підписати петицію, щоб Адам Драйвер грав у всіх фільмах Джармуша? Було б непогано, щоб і в попередні стрічки режисера його «повклеювали». 😁

4–

Честь відкривати кінофестиваль дісталася французькому фільмові «Прекрасна епоха» Ніколаса Бедоса.

Головний герой стрічки, Віктор, перебуває в глибокій кризі – творчій і особистій. Далеко немолодий чоловік не встигає за темпом сучасного світу, його покинуло натхнення, а дружина вигнала з дому, бо він їй набрид. Йому нічого втрачати, тож він погоджується на одну авантюру. Приятель сина Віктора займається оригінальним бізнесом: за кругленьку суму багатії можуть поринути у скрупульозно відтворену історичну епоху, «зустрітися» зі своїм кумиром чи навіть ним стати. Син дарує батьку сертифікат на одну таку «мандрівку в минуле», однак Віктора не цікавить Марія Антуанетта чи Наполеон (хоча дати ляпаса Гітлеру він нагоди не впускає), ні, його бажання конкретніше – хоча б на коротку мить повернутися в 1974 рік. «Тоді все було простіше. Бідні та багаті, ліві й праві». А ще, тоді він зустрів своє справжнє кохання...

«Прекрасна епоха» – легке, дуже смішне і романтичне кіно, яка мусить сподобатися багатьом. Я сама не чекала, що він завоює мою симпатію, не можу назвати себе шанувальницею французького кіно. Але була приємно здивована.

Цікаво, що під час перегляду стрічки виникають неочікувані асоціації з «Чорним дзеркалом», хоча фільм Бедоса більш особистий, позбавлений фаталізму та моралізування, які присутні в першому.

4

«Монос» колумбійського режисера Алехандро Ландеса – божевільно красиве кіно; від прекрасних пейзажів перехоплює подих, а звуковий ряд неначе вводить у якийсь транс (музику до фільму написала одна з найцікавіших композиторок сучасності Міка Ліві).

Але водночас це дуже страшне кіно, бо розповідає про партизанський загін з підлітків, про дітей, у яких відібрали їхнє дитинство і перетворити на монстрів. Підлітковий максималізм доведений до екстремуму, жодного співчуття, тільки дикі, первісні емоції.

Так, перед нами своєрідна варіація на тему «Володаря мух» (тут навіть свиняча голова на палі є), але перш за все автори фільму хотіли поговорити про те, що може статися з дітьми, які потрапляють в епіцентри воєнних конфліктів, як це їх змінює, як важко їм потім повертатися до звичайного життя. Під час перегляду фільму важко не думати про те, що ці питання актуальні й для України.

4+

А тепер ексклюзив)

На Потьомкінських сходах показували німий американський фільм «Козаки» 1928 року, до якого композитор Роберт Ісраель склав (дуже вдалий) саундтрек з використанням народної української музики та творів українських композиторів. Наживо його виконав симфонічний оркестр.

‌Цікаво, що фільм ґрунтується на повісті Льва Толстого «Козаки», в якій згадується Кавказ, терські козаки та чеченці, проте в стрічці – Україна, українські козаки та турки. Я спробувала відшукати, чому так, хто вирішив змінити місце подій і контекст, але безрезультатно. Підозрюю, то хтось із продюсерів.

Варто сказати, за винятком декотрих умовностей (але хіба їх могло не бути?), кінокартина виглядає доволі автентично. Принаймні в мене жодних суттєвих претензій немає, радше навпаки, аплодую авторам за мотив «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями»)