ПІДСУМКИ: НАЙКРАЩІ "СТАРІ" ФІЛЬМИ, ПЕРЕГЛЯНУТІ В 2021 РОЦІ

Рейтинг найкращих фільмів 2021-го складатиму, як зазвичай, вже наступного року, а ось зі "старими" стрічками можна вже почати розбиратися (прикро, що я так і не зробила публікацію з минулорічним таким переліком, робити версію 2019 року було цікаво). Розтягну це задоволення на весь грудень. Зорганізувати себе додавати по фільму в день буде простіше, ніж писати текстове "простирадло")

Усі фільми будуть згадані у випадковому – навіть хаотичному – порядку, без жодного ранжування.

Так, час прискоритися, бо скоро треба буде готувати роздачу Vasanta Awards!)

21. «Відстань» («Distance»), 2001 рік 

Можливо, я вже якось згадувала, що одна з тем, які мене особливо цікавлять і, можна навіть сказати, заворожують – це всілякі секти і культи. А однією з найцікавіших таких організацій для мене є Аум Сінрікьо, релігійна секта, члени якої в 1995 році розпилили зарин у Токійському метро (про це в Муракамі є дуже хороший документальний роман). «Відстань» Хірокадзу Корееди не про Аум Сінрікьо в буквальному сенсі, але для мене є очевидним те, що саме ці події надихнули режисера на створення фільму. Стрічка розповідає про культ, члени якого спробували отруїти токійську систему водопостачання, після чого скоїли колективне самогубство. 8 років по тому, на роковини трагедії, четверо їхніх родичів збираються разом і здійснюють паломництво до місця, де жили члени секти. «Відстань» – це майже безсюжетне медитативне кіно, яке приворожило мене своєю внутрішньою темрявою. Звичайно, додатковий багаж – цікавість до теми – грає свою роль, тому його важко радити тим, хто до такого байдужий. 

20. «Цілуй мене на смерть» («Kiss Me Deadly»), 1955 рік 

Доволі типовий нуар, який виходить на новий рівень завдяки приголомшливому фіналу. Операторська робота тут просто *chef's kiss*.

19. «Підлещування» («Smooth Talk»), 1985 рік 

Історія про "бунтарку" (одна з перших ролей Лори Дерн і вона в ній просто чудова), яка потайки ходить на гульки, щоб відчути себе дорослою, свариться з мамою і наривається на неприємності. Те, що здається типовою молодіжною стрічкою 80-х, у третьому акті перетворюється на справжній фільм жахів. Інколи, щоб змусити тебе сидіти, як на голках, не обов'язково знімати про маніяків у масках, достатньо показати чоловіка, який настирливо залицяється до неповнолітньої дівчини.  

18. «Екскалібур» («Excalibur»), 1981 рік 

Ось як треба знімати фільми по Артуріані! Візуальне шаленство, максимальна епічність і психоделія. Залишу пару цитат із чужих відгуків: 

Acid psych-out ambivalence toward the Arthur-as-Christ backbone of this story. Boorman laments some bygone pagan natural harmony. Almost a Judeo-Christian KWAIDAN by way of Hammer Studios, and brutally violent with an often clumsy physicality (appropriate for 60 pounds of anachronistic plate armor). A brilliant analog phantasmagoria so radiant in its artifice that it not-infrequently verges on camp.

A true epic, attuned to the superhuman level of a myth (Arthur isn't merely the king of England, he IS England) but also moored to the grisliness of heroic tales built on the bodies of the conquered in a way few large-scale properties have even attempted. Game of Thrones comes to mind, but it often feels self-consciously "real" compared to the more confident balance of the fantastical with the repugnant. Boorman reminds the viewer of the lust and violence upon which the Arthurian legend is based, and how lust and violence ultimately spell the end of Camelot.

17. «Фільм про любов та анархію, або Сьогодні о десятій ранку на Віа дель Фіорі у відомому борделі» («Film d'amore e d'anarchia, ovvero: stamattina alle 10, in via dei Fiori, nella nota casa di tolleranza»), 1973 рік 

Давно хотіла ознайомитися з роботами Ліни Вертмюллер, прикро, що нарешті втілити бажане мене спонукала її смерть. «Фільм про любов та анархію» – це історія простого селянина, який вирішує вбити Беніто Муссоліні. Допомогти йому в цій непростій справі має повія, тож кілька днів до вбивства чоловік проводить у першокласному борделі, де грає роль її двоюрідного брата. Перебуваючи в домі розпусти, чоловік закохується в одну з працівниць закладу, що ставить під загрозу успіх його місії... 

16. «Паприка» («Paprika»), 2006 рік 

Аніме, з якого Нолан сплагіатив «Початок»)) Сюрреалістично-детективна історія, яка розгортається довкола викрадення пристрою, що дозволяє проникати в чужі сни. Тотальне японське божевілля (у хорошому сенсі).

15. «Сутінок» («Near Dark»), 1987 рік 

Крутий неовестерн про вампірів від Кетрін Біґелоу, яка переманила до себе трьох акторів з «Чужих» свого тоді майбутнього, тепер – колишнього чоловіка Джеймса Кемерона: Ленса Генріксена, Дженетт Ґолдстін і Білла Пексона. Останній хоча й зіграв другорядну роль, зробив це так яскраво – просто вкрав усе шоу! – що єдиний із усього акторського складу опинився на постері. Iconic!

14. «Червоні черевички» («The Red Shoes»), 1948 рік 

Дивовижно красивий фільм Майкла Павелла та Емерика Прессбурґера про балет, кохання, ревнощі та ціну успіху. Такий собі прототип «Чорного лебедя», хоча з дещо іншими акцентами. Окремої згадки вартує «фільм у фільмі» – постановка балету, сюжет якого ґрунтується на однойменній історії Ганса Крістіана Андерсена. Це одна з найбрутальніших казок, які мені доводилося читати в дитинстві, картинка відрубаних ніг, які продовжують танцювати в червоних черевичках, назавжди закарбувалася в моєму мозку (у фільмі такого, звичайно, немає, просто не могла про це не згадати).

13. «Підглядач» («Peeping Tom»), 1960 рік

Атмосферний трилер про маніяка, який удень працює в кіностудії, а вночі – вбиває жінок, знімаючи свої злочини на камеру (все через батька-науковця, для якого він став «лабораторним пацюком» у дослідженнях страху). Як зазвичай буває з роботами Майкла Павелла (щоправда, саме цю стрічку він зняв без Прессбурґера), його хочеться назвати найкрасивішим фільмом в історії кіно.

12. «Крамниця за рогом» («The Shop Around the Corner»), 1940 рік

Ще один чарівний і дотепний фільм Ернста Любіча. Класична романтично-комедійна історія про чоловіка та жінку, які думають, що терпіти не можуть одне одного, але зрештою розуміють, що насправді закохані й увесь цей час обмінювалися любовними листами. Це перша кіноадаптація п'єси угорського драматурга Міклоша Ласло, за мотивами якої у 1998 році зняли фільм «Вам лист» з Меґ Раян і Томом Генксом. 

11. «Свято» («Festen»), 1998 рік

"Родичі збираються на Різдво/ювілей/весілля/похорони і тут починається" – це один із моїх улюблених сюжетів. Я навіть збираю такі фільми в окремий список. «Свято» Томаса Вінтерберґа – еталонний представник цього "жанру", у якому святкування 60-ліття патріарха великої родини стає майданчиком для сімейних розбірок і шокуючих викриттів. Той випадок, коли приземлений стиль зйомки – це перший фільм Догми 95 з усіма закономірними наслідками – тільки підсилює ефект від стрічки: коли важко сказати, чому тебе нудить – від ручної камери, яка постійно трясеться, чи того, що відбувається на екрані (це комплімент, якщо що 😅). 

10. «Щасливий старий рік» («Happy Old Year»), 2019 рік

Після трьох років у Швеції молода тайська дизайнерка повертається в Бангкок і вирішує перетворити родинний дім на "храм мінімалізму" (а заодно – офіс, у який не соромно буде приводити клієнтів). Скупивши всі пакети для сміття, які були в магазині, вона відкидає будь-які сентименти, ігнорує протести матері й починає спаковувати весь мотлох, щоб відправити його на смітник. Проте в останній момент холоднокровність зраджує її, а пробуджена совість спонукає роздати всі речі законним власникам – колишнім однокласникам, друзям, хлопцю, з яким розірвала стосунки. Так починається її мандрівка в минуле, у якому залишилося чимало обірваних зв'язків. 

Це дуже приємний, дотепний і розумний фільм, який попав мені в самісіньке серце. Частково тому, що я до нестями люблю Таїланд, частково – бо побачила в ньому чимало знайомого. Можна сказати, дивилась його у 4DX – у заваленій незліченними речами квартирі. Єдине, мінімалізму мені не хочеться, мене цілком влаштовує перспектива померти під завалами непотребу, книжок і одягу, яких у певний момент стане критично багато))

9. «Харакірі» («Harakiri»), 1962 рік

Не Куросавою єдиним. «Харакірі» (чи пак «Сепуку») – це історична драма зі своєрідною детективною складовою, трагічна  історія про японські традиції, людську байдужість і жорстокість, а також про помсту. Події фільму японського режисера Масакі Кобаяші розгортаються в першій половині 17 століття. Старий самурай-ронін Ханшіро Цуґумо, втративши свого господаря та живучи у великій бідності, яка є ганьбою для самурая, приходить до резиденції Лорда Ії з проханням дозволити йому використати їхнє зовнішнє подвір'я для здійснення церемонії харакірі. Помічник Лорда, Кагею Сайто, переконавшись, що наміри Ханшіро зробити собі харакірі є справжніми, дає згоду на нього. Подальші події, які відбуваються в маєтку клану Ії після цієї згоди, стають повною несподіванкою для усіх членів клану.

8. «Ліцензія на вбивство» («Licence to Kill»), 1989 рік

Мабуть, найбрутальніший фільм класичної Бондіани, масштабний і вибуховий (буквально). У цій стрічці є все, за що я люблю цю франшизу.

Ще цього року вперше подивилась «Живі вогні», інший фільм із Далтоном-Бондом, який мені теж дуже подобався (на відміну від «Ліцензії», він дуже смішний), але до моменту, коли з'ясувалося, що СПОЙЛЕР головний КДБ-іст не такий уже й поганий. ?!!

7. «Шин Ґодзілла» («Shin Godzilla»), 2016 рік

POETIC CINEMA! 

6. «Реаніматор» («Re-Animator»), 1985 рік

Екранізація оповідання Лавкрафта про одержимого молодого науковця, який проводить експерименти над мертвими в кращих традиціях доктора Франкенштайна. Тут є все, за що я люблю фільми жахів 80-х: сардонічний гумор, «кровяка» і «кишки», механічні спецефекти, класний саундтрек... 

4. «Аматор» («Amator»), 1979 рік 

5. «Три кольори: Червоний» («Trois couleurs: Rouge»), 1994 рік

У рамках цьогорічного ОМКФ показували ретроспективу фільмів Кшиштофа Кесльовського, тож мені пощастило побачити кілька його фільмів на великому екрані. Подивилась нарешті «Аматора», «Три кольори: Червоний» і передивилася «Три кольори: Синій» (хотіла побачити всю трилогію, але показ «Білого» збігався з іншим цікавим мені фільмом). 

«Аматор» – це, мабуть, найдобріший і найменш депресивний фільм Кесльовського з усіх, які я бачила (незважаючи на не надто веселий контекст). Це історія працівника заводу, який от-от стане батьком. З цієї нагоди він купує відеокамеру, щоб записувати пам'ятні моменти з життя донечки. Про це дізнаються на роботі й дають йому завдання – зняти святкування якогось ювілею на заводі. Така прозаїчна справа пробуджує в чоловікові пристрасть до кіно, яка поступово розпалюється все дужче. Та чи зможе він знайти баланс між новим творчим призначенням і життям порядного сім'янина?

«Три кольори: Червоний» розповідає про фотомодель, яка випадково знайомиться із суддею на пенсії. Той розважається тим, що підслуховує телефонні розмови сусідів. Спершу це обурює жінку, проте з часом між ними виникає щось на кшталт дружби.

3. «Маленька крамничка жахіть» («Little Shop of Horrors»), 1986 рік

Що, якби «День триффідів» був комедійним мюзиклом? Дуже смішний (сцени зі Стівом Мартіном просто г-е-н-і-а-л-ь-н-і!) фільм із класними піснями та фантастичними ляльками (що й не дивно, це ж Френк Оз!). Наполегливо раджу відшукати саме режисерську версію, у якій втілено оригінальне бачення авторів, чи хоча б подивитись потім фінал, який кардинально відрізняється від того, що кляті продюсери змусили зробити в театральній.

2. «Під прикриттям» («Deep Cover»), 1992 рік

Неймовірно стильний неонуар з молодесеньким Морфеєм у головній ролі. Це історія про чорношкірого копа під прикриттям, який занурюється в світ наркодилерів і поступово розуміє, що в цій грі – боротьбі зі злочинністю – немає героїв, тільки лиходії. Расизм, корупція, бюрократія, лицемірство... Героя все більше охоплює відчай, розчарування і зрештою нігілізм. 

1. «Бути чи не бути» («To Be or Not to Be»), 1942 рік

2021-й став для мене роком відкриття фільмів Ернста Любіча. Знята в розпал Другої світової війни, антинацистська комедія «Бути чи не бути» розповідає про польську театральну трупу, члени якої вплутуються в боротьбу з німецькими окупантами й використовують свої акторські таланти, щоб обвести їх навколо пальця. Справді дотепна та по-хорошому старомодна голлівудська стрічка.