"Red Sparrow" - Рецензія

Чесно кажучи, я не планувала дивитись цей фільм (важко вигадати менш привабливу тему, ніж "російські спецслужби"). Але мені треба було десь згаяти час перед потягом і погрітися, а жодної альтернативи найближчий кінотеатр мені запропонувати не зміг.
Однак, фільм виявився не таким вже й поганим.
Так, спершу всі ці "матушка-расія", "пьотри" і "матрьони" викликають сміх (а Дженніфер Лоуренс дуже недоладно виглядає в образі балерини, акторка сама з себе трохи поглузувала в інтерв'ю), але майже одразу фільм робить крок у прірву і стає геть не до веселощів. Я щось не чекала, що стрічка настільки сповнена жорстоких сцен і така важка емоційно. Під час перегляду в мене виникали стійкі асоціації з трилогією "Мілеум", там теж все було дуже непроглядно і агресивно. Також у фільмі багато відвертих сцен, але їх важко назвати еротичними, через ту ж таки "чорнушну" атмосферу.

З режисерської точки зору стрічка позбавлена якихось знахідок, але й бездарним його не назвеш.

Перша частина фільму розділена на дві сюжетні лінії: перша розповідає про американського агента ЦРУ у виконанні Джоеля Едґертона, друга - колишню балерину (Дженніфер Лоуренс), що опиняється в російській спецпрограмі, де майбутніх секретних агентів тренують досягати поставлених цілей використовуючи психологічні прийоми, а головне - власне тіло як інструмент (дещо дурнуватий на мій смак сюжетний концепт, який треба просто прийняти). Згодом ці лінії зійдуться у Будапешті, де між двома персонажами спалахне кохання (чи ні?).
Як часто буває в фільмах такого жанру глядачу доведеться гадати чи щирі почуття героїв, чи вони просто використовують одне одного. Сподобалася чиясь думка, що взагалі цей сюжетний прийом "роману між секретними агентами" - такий собі гіперболізований погляд на будь-які стосунки, де питання "чи дійсно він/вона мене любить?", "чи чесна вона/чесний він зі мною?" і т.д. доведені до крайньої точки. Щось в цьому є.
Хоча можливо акторам просто не вистачило міжособистісної "хімії", щоб я повірила в цей роман. Все ж схиляюсь до думки, що його таки не було (в повному розумінні цього слова, у всякому разі). В Нейті Неші Домініка Єґорова просто знайшла безпечну опору, перш за все психологічну, бо як типовий "захисник" він виявився трохи невдахою, та й сама героїня за себе постояти ще й як може.

Не дуже доречно порівнювати "Червоного горобця" з "Атомною білявкою". Фільми надто різні стилістично і настроєво, але якщо все ж зробити це, можу сказати, що "Білявка" цікавіша візуально, вона більш стильна і динамічна, але в "Горобці" мені більше сподобався сюжет (якщо відкинути нюанси згадані вище), зокрема фінальний твіст, який, припускаю, читається, але для мене був неочікуваним.

До речі, фільм знятий за романом колишнього агента ЦРУ, який стверджує, що він досить влучно передає шпигунське життя. Не те щоб це було великим показником, адже інший колишній розвідник якось настрочив цілу купу книжок про Джеймса Бонда)

3