"Ржака" - рецензія

Мабуть не варто починати відгук із таких безапеляційних і гучних заяв, але "Ржака" - найкращий сучасний український фільм, який я бачила (поки що, я сподіваюсь).

Це справжнісінький мета-фільм, розумна сатира на кіновиробництво (не лише українське), абсурдна чорна комедія. Вона дійсно дуже смішна, я нареготалася, тобто наржалася, як коняка. І що приємно, її гумор універсальний. Не в тому сенсі, що прямо всім буде від нього смішно, якраз навпаки, багато в кого він викличе бажання покрутити пальцем коло скроні. Я маю на увазі те, що, якщо мені не зраджує пам'ять, там лише один жарт вимагає знання про українські реалії, все інше можна сміливо показувати іноземцям, ніяких додаткових ремарок не потребуватиметься.

"Ржака" кепкує і з режисерів арт-хаусу чи "соціально важливих" стрічок, і з пересічних глядачів, які постійно вимагають простого, зрозумілого кіно, але робить це по-доброму, з любов'ю. Може це трохи недоречно звучить, бо в фільмі дуже багато сцен відвертого насилля, *спойлер* до фіналу доживуть не всі.

В ньому багато кіношного гумору, особливо в деталях (чого вартує лише фото гг зі Скорсезе).
Там взагалі дуже багато всього: гангстери, на чолі з мефістофелеподібним вчителем головного героя, гегмен і смертельно хвора клоунеса, яка не може всміхатися через параліч обличчя, її зрадливий чоловік, клоунофоби, півень, що сміється, видресирувані комарі...

Звісно, фільм не без недоліків, але частину з них можна списати на зручну фразу "це не баґ, а фіча". І мені чомусь здається, що якби я взялася знімати кіно, у мене вийшло б щось подібне. Тож як таке критикувати?)

5

P.S. Тепер мріятиму, щоб Дмитро Томашпольський і Олександр Мірошниченко знову попрацювали разом над подібним мета-фільмом про Славоя Жижека. Ех...