"US" - Відгук

Комусь це сподобається, когось навпаки відштовхне. Про фільм "Ми" дещо цікавіше розмірковувати й говорити, ніж його дивитися. Він, як той багатошаровий торт. Звісно, його можна сприймати як суто жанрове кіно, але це буде, немов жування нижнього сухого коржа. Починають вилазити претензії до "натягнутостей", "необов'язкових і невиправданих твістів", "невдалого монтажу". Не варто чекати від нього жахів, сплеску адреналіну чи хоча б дрижаків по спині. Ні, "Ми" зовсім не страшний, принаймні у звичайному розумінні цього слова, радше навіть смішний. А ось коли починаєш дивитися на ідеї, на решту шарів торта, стає цікавіше. 
Тоді "Ми" починає лякати, як інколи лякає реальний світ.

"Ми" можна препарувати по різному. Наприклад, з точки зору психології. Тоді все зводиться до фундаментальної ідеї: "Ми є своїми найбільшими ворогами". Що буде, якщо пригнічені частинки нас  вирвуться на свободу? Чи зможемо ми жити після того, як побачимо, ким є насправді? (Боже, навіть тут я про вибори думаю).

Можна дивитися на фільм у розрізі соціальних питань. Тематика класового поділу суспільства, нерівності... Що сильніше, гени чи виховання? 

– "Хто ви?" – "Ми американці". Після цієї фрази в голову приходить думка: а може "US" – це не лише "Ми", а й "Сполучені штати"?

Тобто, так, цей фільм для тих, хто любить длубатися в натяках, візуальних образах, випадково(?) кинутих фразах.

При цьому ідеї, закладені в кінокартині, чіткі й зрозумілі, це не Девід Лінч, де сприйняття відбувається радше на емоційному підсвідомому рівні.

Багато в стрічці й усіляких великодніх яєць та підморгувань палким шанувальникам горору.

Якщо ж говорити про кінематографічні складові, то з ними все більш ніж гаразд. Актори грають добре (навіть діти), перед нами справжній бенефіс Люпіти, хоча для мене, здається, однаково шоу вкрала Елізабет Мосс.
Картинка яскрава, соковита, а звук та музика (і оригінальна, і використання готових пісень) взагалі суперові. Ось цей трек виявився особливо ефективним:

4

Джордан Піл закріплює за собою звання одного з найцікавіших молодих кінематографістів сучасності. Звісно, ніякий він не новий Стенлі Кубрик (ті, хто таке заявляє після аж двох фільмів – несповна розуму), але такого й не вимагається.