OIFF-2021 ≈ ЩОДЕННИК ≈ ДЕНЬ 1: «The Green Knight», «Королі репу»

Майже місяць збиралася починати складати цей щоденник. Можу давати уроки по прокрастинації) Але краще пізно, ніж ніколи, тому поїхали! 

Перший день на ОМКФ був дуже розміреним – всього дві стрічки та ще й увечері, – тож я змогла добряче відмокнути в морі, перші ніж увійти в режим заклопотаної кіноманки) Хоча насправді відмокати я почала ще напередодні, тому ось вам вечірні мартини і Чорне море. 

Відкривати фестиваль випала честь фентезійному фільму «Легенда про Зеленого лицаря», на який я чекала десь два роки і, якщо пам'ятаєте, пророкувала, що це буде моя улюблена стрічка 2020 року. Та це було до «Атлантиди» і пандемії, через яку «Лицаря» перенесли на 2021-й. 

Відгук копіюю зі сторінки Cinematico, сходіть полайкайте там чи що, мені буде приємно)

Медитативно-сюрреалістичні роздуми на тему смертності та людської слабкості, що сполучає в собі візуальну розкіш Бурманівського «Екскалібура», з внутрішньою вразливістю попередніх робіт Девіда Ловері та нотками сардонічного гумору (зрештою, режисер черпав натхнення і з монтіпайтонівського «Священного Грааля»).

Обережно, далі можуть бути спойлери! 

Не зважаючи на епічний розмах і контекст картини, Ловері фокусується не на геройствах, а на більш інтимних моментах. Це дещо нетипове фентезі, у центрі уваги якого опиняються внутрішні гризоти Ґавейна, що проходить шлях від Принца Гела до Ісусоподібної постаті (порівняння, яке стає особливо очевидним після фіналу, що нагадує «Останню спокусу Христа»). 

Якщо вас не налякало все вищенаписане (бо, наприклад, дівчина, яка сиділа поруч зі мною у залі, назвала фільм «повною діччю» 😅), обов'язково сходіть на «Зеленого лицаря» у кіно, це видовище варте найбільшого екрану у вашому місті!

5–

P.S. Уже встигла переглянути фільм вдруге. Зайшло ще краще (який все-таки Дев Пател вогонь!), але до перекладу є запитання (хоча чого я чекала від Вольги 😒).

Другим фільмом цього вечора стала українська кримінальна драмедія «Королі репу», яка мене дуже приємно здивувала. Поки що невідомо, коли стрічка вийде в прокат, але раджу за нею стежити (навіть якщо реп не подобається).

Кримінальна драмедія «Королі репу» – це подарунок тим, хто гостро відчував нестачу якісного українського кіно для масового глядача. Це історія сільського хлопчини на прізвисько Казан, який разом зі своїм другом Арахісом мріє стати успішним репером, але вплутується в кримінал. Ні до чого хорошого це, звичайно, не призводить. Перед нами класична історія про героя, який, бажаючи заробити легких грошей, звертає на хибну доріжку, після чого починається його падіння. 

Режисеру Мирославу Латику вдалося витримати баланс між смішними та драматичними моментами, утриматись від надмірної «чорнухи», але й не романтизувати «ганстерів». Покидьки отримають по заслугам, але й на головного героя чекатиме непростий шлях до спокути, адже добрі наміри не звільняють від відповідальності за вчинки. 

Це фільм із живою українською мовою, сучасним саундтреком, який «качає», гарною грою акторів (у складі стрічки можна побачити як перспективну молодь, так і заслужені імена, зокрема Ірму Вітовську-Ванцу та Олену Узлюк) і операторською роботою. Так, напевно, можна знайти до чого прискіпатися (при бажанні це завжди можна зробити), розкритикували якісь нежиттєві моменти чи зображення сільського життя, але ж це не документальне кіно. Головне, що перед нами цілісний фільм, який цікаво дивитись і не соромно порадити своїм друзям.

4