"Roma" - Відгук

Щороку виходить один фільм, який стає безумовним фаворитом у критиків. "Пастка", "Місячне сяйво", "Шалений Макс", "Юність", "Дерево життя"... Ці стрічки фігурують у особистих рейтингах кінознавців, отримують численні нагороди від спілок критиків і можуть навіть відхопити парочку призів від індустрії. 2018 року таким фільмом стала "Рома" Альфонсо Куарона, драма про Клео, служницю й няньку мексиканської сім'ї середнього достатку, естетське, парадоксально масштабне полотно, про водночас маленьку історію одного життя та долю цілого народу, адже смислова зв'язка Клео – Мексика прочитується без особливих труднощів.

Увесь фільм глядач перебуває в позиції стороннього глядача, камера постійно слідує за Клео, спостерігає за нею на кухні, у кінотеатрі, у лікарні, тримаючи дистанцію. У стрічці майже немає портретної зйомки чи середніх планів. Це підкреслює певну відчуженість Клео, хоча діти її щиро люблять, вона все одно лише прислуга, самотня, без місця в цьому світі. Саме цей прийом може стати перешкодою для фільму на шляху до сердець звичайних глядачів, адже це відсторонення переноситься з екрану на нас. Тим не менш, сцена з пологами або на пляжі (одна з найкрутіших сцен у цьогорічному кіно, від якої особливо гірко, що немає змоги побачити "Рому" на широкому екрані) не може залишити в байдужості. Хоча особисто мене найбільше зачепила сцена з протестами, але такі речі мене завжди проймають (знали б ви, як я ревіла на "Кривавій неділі" Ґрінґрасса). Треба додати, я б хотіла, щоби фільм більше зазирав за межі життя Клео і "її" сім'ї. Я дуже люблю фільми, які розповідають про важливі історичні події побіжно, через життя пересічних людей (наприклад, як це було в "Бляшаному барабані"), у "Ромі" мені цього не вистачило. З іншого боку, зважаючи на те, що більша частина історії – спогади Куарона, мабуть, так воно й має бути.

4 
Не здивуюсь, якщо після повторного перегляду оцінка зросте.