"Once Upon a Time in Hollywood" - Відгук

Безперечно, це найчарівніша стрічка Тарантіно, переповнена ностальгією казка про Голлівуд. Дещо нетиповий фільм для Квентіна, який водночас є до кісток Тарантінівським. Але щоб його оцінити, необхідно бути на одній хвилі з режисером, а також, що ще важливіше, мати певний багаж інформації. Це не той випадок, коли прогалини в знанні деяких фактів призводять до нерозуміння окремих моментів, ні, якщо ви не знаєте про Сім'ю Менсона й Шерон Тейт, про гіпі та яким переломним моментом для Голлівуду був кінець 1960-х, фільм просто не спрацює. Взагалі. Тому, якщо для вас щось із цього – терра інкогніта, раджу хоча б почитати відповідні сторінки на Wiki, ще не завадило б подивитись якісь тогочасні стрічки.

"Одного разу в Голлівуді" – фільм про багато речей: дружбу, кризу середнього віку, кіно, 60-ті. А ще він не оминає увагою тему помсти, яку так часто можна зустріти в картинах Квентіна. Чи точніше фільм сам є помстою – зведенням рахунків із "бісовими гіпі", спробою виправити історію (на кшталт "Безславних виродків"). 

Вперше Тарантіно знімає практично безсюжетне кіно, в якому немає чіткої історії, "Одного разу в Голлівуді" тримається виключно на персонажах, нам випадає можливість просто провести з ними якийсь час. І це достобіса приємне заняття, особливо завдяки головним акторам. Мені здається, ми інколи забуваємо, наскільки крутим актором є Леонардо Ді Капріо (все таки дискурс про "дайте йому нарешті Оскара" був не про це), в сенсі, нам варто більше його цінувати)) Рік Долтон – його найкраща роль після "Вовка з Волл-стріт". Бред Пітт у стрічці взагалі феєричний (Оскара! Оскара!). Згодна з думкою, що він є характерним актором у тілі кінозірки. Найкраще він розкривається саме в таких яскравих другорядних ролях. На Марґо Роббі в образі Шерон Тейт неможливо дивитися без посмішки – янгол серед простих смертних. Також не можу не згадати про Марґарет Кволлі, яка харизмою запалювала всі свої сцени. У решти акторів ролі від маленьких до крихітних, тому каст виглядає трохи марнотратно. З іншого боку, якщо розглядати фільм як любовний лист до кінематографу, рішення набрати купу зірок стає виправданим.

Впевнена, багато хто не зрозуміє цей фільм. Для когось він стане розчаруванням. Я ж отримала море задоволення від компанії Ріка, Кліфа й Шерон. З невеликою порцією меланхолійного смутку. 

4+ (Cпочатку тяжіла до простої четвірки, але, коли глянула на свій цьогорічний топ, зрозуміла, що хочу його поставити вище багатьох фільмів, які отримали від мене 4,5, тому, бог із ним. У будь-якому разі тут потрібен повторний перегляд.)

Тим часом глядачі на моєму сеансі дивувалися, що це за нудьгу зняв Тарантіно, до чого там "та білявка", хто всі ці люди й чому нам має бути цікаво за ними спостерігати (ось "Валеріан та місто тисячі планет" – кіно). Збадьорилися вони тільки на сцені з Брюсом Лі та в фіналі (а від демонстрації волохатих пахв героїні Кволлі впали в повну прострацію). Їхнім фільнальним вердиктом було: "Фільм – шлак". 

Хоча український переклад, здається, всім зайшов на ура. Воно й не дивно, що стосується лайки, перекладачі по-справжньому постаралися.