"The Irishman" - Відгук

Так, маестро видав свій magnum opus. 

Сьогодні прокинулася посеред ночі (фільм дивилася перед сном), а в голові стільки думок роїлося, що дуже довго не могла знову заснути. Майже всі, звісно, розгубила, але може вдасться щось схопити за хвоста.

Насправді мені важко пояснити, в чому секрет "Ірландця", що він викликає таку реакцію. Зрештою, він не показує нічого кардинально нового, ми неодноразово бачили такі епічні історії про вірність і зраду, мафіозні війни, з американською історією на фоні (хоча треба визнати, тут Марті змінює акценти). Напевно, справа в тому, наскільки майстерно розказана ця історія. З перших хвилин ти пірнаєш у цей гангстерський світ і виринаєш з нього тільки 3,5 години по тому. Ця (насправді не така вже й непомірна) тривалість аніскілечки не відчувається, фільм по-справжньому цікавий, а ще дуже смішний, хоч і розповідає про страшні речі. Я вже мовчу про те, що спостерігати за всім акторським складом – суцільне задоволення. 

Але справа не лише в блискучому сценарії, режисерській майстерності й увазі до деталей. Є ще щось у цій трагічній історії про чоловіка, якому непощастило бути здібним гангстером («Як у армії: ти виконуєш наказ, робиш, що належить, отримуєш винагороду»). Щось, що, немов емоційна бомба вповільненої дії, розривається вже після перегляду, накриває меланхолійною пеленою, навіює журбу й непозбувну бентегу (хоча, мабуть, частково в тому винна погода 😁). Дивно, бо, попри жарти, що мій психологічний вік – 60-літній дід-буркотун, мені рано вибирати місце на колумбарії, та й роздуми про старіння і смерть мене ніколи не зачіпали. 

А може, справа не в цьому. Можливо, по мізкам б'є сцена в Детройті, те, що до неї веде, що відбувається після. Тягар неправильних рішень, абсолютна безглуздість всього, що відбувається на екрані. Ви не побачите тут розкішного життя й фатальних жінок, все значно прозаїчніше (нехай не позбавлене своєрідного монументалізму), і це вражає більше, ніж показне насилля та жорстока боротьба за владу. 

5-