Підсумки: Найкращі "старі" фільми, переглянуті в 2019 році

Час для веселощів! 

(Моїх, звісно, тому не варто сприймати цю фразу надто буквально))

Позаяк висновки щодо фільмів 2019 року будуть десь через місяць, а долучитися до масових підбивань підсумків хочеться тут і зараз, задумала зробити невеликий огляд "старих" кінокартин, які мені пощастило побачити в минулому році (ну, як маленький, менший, ніж перший варіянт, у якому було 50 позицій 😅). 

Говорити лаконічно про кіно я (поки що?) не навчилася, а писати багато й змістовно – ліньки, тим паче це ж потім читати комусь доведеться (принаймні моїй мамі)), тому вирішила зробити акцент на тому, що спонукало мене до перегляду того чи іншого фільму, а далі дати тексту самому кудись текти. Читабельності це навряд чи додасть, тому, якщо такий вступ налякав, можете просто порозглядати картинки)

Почну з "Третьої людини" Керола Ріда. Тут усе просто, досі небачена класика з Джозефом Коттеном у головній і Орсоном Веллсом у другорядній ролях, знята за сценарієм Ґрема Ґріна. Видатний нуар, у якому, здається, немає недоліків.

Одним із найбільших моїх минулорічних відкриттів став Берт Ланкастер. Хоча раніше я бачила декілька його більш пізніх фільмів, по-справжньому я його побачила в "Солодкому запаху успіху". Та й сам фільм мене дуже вразив, хоча я не зможу пояснити, чому. Історія проста – впливовий чоловік намагається зруйнувати стосунки своєї молодшої сестри з джазовим музикантом; щоб розлучити закохану пару, він доручає прес-агенту знищити ... джазмена ("найбілішого і найнуднішого джазового музиканта в історії кіно" по той бік від "Ла-Ла Ленду" 😁). (Анти)піарник у блискучому виконанні Тоні Кертіса і є головним героєм фільму, людина без принципів і честі, готова на все заради успіху. Мабуть, є помилкою вважати Голлівуд суто фабрикою мрій, але він таки асоціюється з життєствердними й оптимістичними кінострічками; напевно, саме тому більш цинічний "Солодкий запах успіху" сприймається своєрідним ковтком свіжого повітря. Хоча це й не студійний проєкт, тому така характеристика не зовсім справедлива.

Рішення продовжити ознайомлення з кар'єрою Берта Ланкастера привело мене до ще однієї класики нуару – фільму "Вбивці". Еталонна детективна історія з Авою Ґарднер у ролі фатальної жінки, обов'язкова для перегляду всім шанувальникам жанру.

Протягом року намагалася заповнити деякі свої кінематографічні прогалини, зокрема, що стосується фільмографії Стенлі Кубрика. [Заодно повторно подивилася "З широко заплющеними очима" (ви знали, що голос жінки на вечірці-оргії належить Кейт Бланшетт?) і, здається, переконалася, що це мій улюблений фільм Стенлі. Принаймні в ті моменти, коли я забуваю про існування "Баррі Ліндона"].  "Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу" просто не міг не сподобатися, адже я обожнюю сатиру (Пітер Селлерс – фантастичний!), а "Шляхи слави" підштовхнули до перегляду ще одного фільму з цього "рейтингу" – стрічки "Туз у рукаві" Біллі Вайлдера. Коли дивишся такі фільми, переконуєшся, що легендарні актори не даремно стають легендарними, від Кірка Дуґласа важко відірвати погляд. Сам фільм сильно перекликається з "Солодким запахом успіху" – знову журналістика, знову цинізм і бажання добитися успіху за будь-яку ціну. Зважаючи на те, що Голлівуд – це не лише фабрика мрій, а й пропагандистська машина, стає цікаво, що це за "війна" проти журналістів. 

Донедавна моїм найганебнішим недоробком залишався Карл Теодор Дреєр, данський режисер, чий вклад у розвиток кіномистецтва складно переоцінити. Приголомшливі "Страсті Жанни д'Арк", "берґманівське" "Слово", по-лавкрафтівськи моторошний "Вампір" – то любов ❤❤❤.

Повертаємося до Голлівуду) "Філадельфійська історія" зводить в одному кадрі Кері Ґранта, Кетрін Гепберн та Джеймса Стюарта й це, напевно, єдине, що треба знати про цю романтичну комедію, щоб захотіти її подивитися. "Анатомія вбивства" – судова драма, в якій Джеймс Стюарт намагається знайти спосіб виправдати вбивцю.

"Безпритульний пес" – менш розтиражований фільм Акіри Куросави, черговий доказ того, що видатним режисерам будь-які жанри до снаги. Крім того, що це достойний представник нуару з класичною динамікою новачок/досвідчений коп, "Безпритульний пес" посідає почесне місце поряд із "Вчини правильно" як одне з найреалістичніших зображень пекельної спеки.

"Паперовий місяць" я хотіла подивитися впродовж (без жартів) дев'яти років – з тих пір як мені його порадив одногрупник (майте на увазі, найпростіший спосіб зробити так, щоб я щось НЕ подивилася – порекомендувати це мені))). Даремно так довго відтягувала, "Паперовий місяць" – чарівне, дуже добре кіно. Після нього моє око впало на інший фільм Боґдановича з Раяном О'Нілом і Барбарою Стрейзанд у головних ролях – "Як справи, доку?". Феєрична комедія помилок, яка, можливо, в другій половині надто скочується в буфонаду, але від того не перестає бути з біса смішною.

"Водій" – кримінальна драма про протистояння водія, який працює з грабіжниками, і детектива поліції є очевидною відправною точкою для "Драйву" Н. В. Рефна, хоча це далеко не єдина причина, чому його варто подивитися. Ще один фільм з Раяном О'Нілом у головній ролі, але, як не дивно, його я подивилася значно раніше за попередні два.

Ще одне моє велике відкриття – Елейн Мей*. Трагічна кримінальна драма "Майкі та Нікі" з параноїдально-невротичним Джоном Кассаветісом, який вештається Філадельфією у компанії Пітера Фалька. Її повна протилежність – комедія "Новий листок" про збанкрутілого багатія, який вирішує вигідно одружитися (а потім вбити свою нову дружину). Обидві стрічки посіли почесні місця в переліку моїх найулюбленіших фільмів.

*Моїм New Year's resolution є перегляд більшої кількості фільмів режисерок, бо це просто ганьба:

"Дзета" – політичний трилер грецького режисера Костаса Ґавраса, екранізація роману Вассіліса Васілікоса, що ґрунтується на реальній історії вбивства члена Єдиної демократичної лівої партії Ґріґоріса Ламбракіса під час антивоєнного мітингу в Тессалоніках.

"Кімната з видом" Джеймса Айворі: геть юні Гелена Бонем Картер (така мила й щокаста! 😍), Джуліан Сендз, Деніел Дей-Льюїс, Руперт Ґрейвз; вир (безуспішно пригнічених) пристрастей; прекрасна Італія... Sometimes costume dramas are really good! 

В атмосферному детективі "Клут" Алана Джей Пакули Дональд Сазерленд з неохочою допомогою Джейн Фонди намагається розслідувати зникнення чоловіка.

"Американський друг" Віма Вендерса – стильний і захопливий неонуар, екранізація роману «Гра Ріплі» Патриції Гайсміт з Бруно Ґанцом і Деннісом Гоппером у головних ролях.   

"Змінені стани" Кена Расселла – один із тих фільмів, у яких змішується все те, що я так люблю: наукова фантастика, жахи, еротика й роздуми на релігійні теми. Вільям Герт грає одержимого пошуками відповідей на вічні запитання психопатолога, знайти їх він сподівається за допомогою психоактивних речовин і сенсорної депривації.

Нарешті мої руки дійшли до найвідомішого фільму Вернера Герцоґа – "Аґірре, гнів божий". "Фіцкарральдо" мені подобається трохи більше, але "Аґірре" – безумовно видатне кіно з гіпнотичним (хоча коли він таким не є) Клаусом Кінскі. 

Так, головною причиною, чому я давно хотіла подивитися "рок-н-рольну казку" "Вулиці у вогні" є феєричний Віллем Дефо (ви, лишень, гляньте на нього!)), але крім того там є атмосферний антураж, геть юна Даян Лейн, холоднокровний вродливий протагоніст... та й взагалі, це така квінтесенція 80-х.

Ще одне "нарешті" – "Еліс тут більше не живе" Мартіна Скорсезе, який зараз дуже люблять тицяти під носа тим, хто закидає режисеру зневажливе ставлення до жінок (I know, right!). Щира драма про матір-одиначку (прекрасна Еллен Берстін), яка намагається знайти своє місце в світі.

"Інсайдер" – трилер Майкла Манна з Расселом Кроу та Аль Пачіно в головних ролях, що розповідає про чоловіка, який вирішив кинути виклик тютюновим компаніям – розповісти світу про те, що до цигарок навмисно додають речовини, які викликають звикання. 

"Кицьки", на яких не боляче дивитися))) "Королівство котів" – чарівний документальний фільм, переповнений любов'ю до цих хвостатих пекельних порідь і до Стамбулу) Безкоштовна психотерапія в домашніх умовах.

Хоча "Цей день прийде" став справжнім розчаруванням, завдяки йому я дізналася про існування "Чотирьох левів", до сліз смішної комедії про терористів-невдах.

Дезорієнтуючий, гнітючий, спустошливий "Син Саула" – один із найправильніших фільмів про Голокост (особливо на фоні стрічки "Життя прекрасне", яку я подивилася незадовго до й від якої мене неабияк перекосило).

Не менш морально руйнівним, але водночас надзвичайно красивим є документальний фільм "Ще раз із почуттям" Ендрю Домініка, в якому ми стежимо за процесом запису альбому "Skeleton Tree" гурту Ніка Кейва, а також заглядаємо у вічі розчавленим горем батькам, які намагаються осягнути втрату сина.

Не пам'ятаю, чи колись розповідала, але я відчуваю не зовсім зрозумілу, але сильну цікавість до Румунії. До її історії, літератури, кіно. У фільмі "Зцілені серця" Раду Жуде це все сходиться докупи. Я полювала за цією стрічкою впродовж двох років, дізналася про неї під час онлайн-фестивалю "ArteKino", де вона була єдиною конкурсною картиною недоступною до перегляду в Україні. І єдиною, яка мене по-справжньому зацікавила. Воно й не дивно! Балачки смертельно хворих інтелектуалів, прикутих до лікарняних ліжок, агонія, екзистенціалізм, меланхолія і романтика. Фільм ніби знято спеціально для мене.

Якийсь мінорний вийшов фінал, але що поробиш, таке життя)

Honorable mentions: "Істота з чорної лагуни", "Рим, відкрите місто", "Горезвісний", "У порту", "Співаючи під дощем", "Джентльмени надають перевагу білявкам", "Witchfinder General", "Опівнічний ковбой", "Довге прощання", "Молодий Франкенштайн", "Марафонець", "Ленні", "У відчайдушних пошуках Сьюзан", "Поцілунок вампіра", "Зникнення", "Русалки", "Мій кузен Вінні", "Весілля мого найкращого друга", "Зв'язок", "З-поза меж зору", "Маленька міс Щастя", "Сумнів", "Короткий термін 12", "Обурення".

Статистика за рік.